Книга кладовища - Страница 56

— Зараз нема на це часу. Де інші?

Юфимія Горсфол відповіла:

— Троє піднімаються південно-західною доріжкою на вершину пагорба.

А Том Сендс підхопив:

— Є ще один. Зараз кружляє навколо каплиці. Той, хто нишпорив кладовищем останній місяць. Але зараз він якийсь інакший.

— Пильнуйте цього, в могилі, — попросив Ніх. — І пана Кастерза перепросіть за мене…

Він пірнув під соснову гілку й стрімко рушив на інший бік пагорба доріжками, коли це було зручно, і перестрибуючи зі статуй на надгробки, коли так було швидше.

Коли він минав стару яблуню, почувся уїдливий жіночий голос:

— Їх ще четверо. Четверо, і всі — вбивці. І ці не попадають у відкриті могили, щоб тобі догодити.

— Привіт, Лізо. Я думав, ти сердишся на мене.

— Може, серджуся, а може, й ні, — відповіла вона, все ще невидима. — Але я не дозволю їм тебе зарізати, нізащо.

— Тоді зроби мені ласку, затримай їх, затримай, заплутай, сповільни їх. Зможеш?

— А ти знову втечеш? Ніхто Овенс, чого б тобі просто не зникнути й не сховатися в затишній мамчиній могилці, де вони ніколи тебе не знайдуть, а невдовзі повернеться Сайлас і розбереться з ними…

— Може, повернеться, а може, й ні, — відповів Ніх. — Зустрічаємося біля блискавичного дерева.

— Я досі з тобою не розмовляю, — пролунав голос Лізи Гемпсток, пихатий, як павич, і нахабний, як ґедзь.

— Взагалі-то, ти зараз до мене говориш. Ми розмовляємо.

— Це надзвичайна ситуація. Опісля — ні слова.

Ніх дістався блискавичного дерева — дуба, який двадцять років тому обпалила блискавка, і від нього лишилися лише чорні кінцівки, що чіплялися за небо.

У голові йому крутилася думка, ще не до кінця закінчена. Все залежало від того, чи згадає він уроки панни Лупеску, чи згадає все, що бачив і чув малим.

Знайти потрібну могилу виявилося важче, ніж він очікував, навіть якщо шукати цілеспрямовано, але він таки її надибав — гидку, похилену під дивним кутом, увінчану безголовим, поплямованим ангелом, який скидався на величезний гриб. І лише після того, як він її торкнувся й відчув холод, Ніх переконався, що це таки вона.

Він сів на могилу й змусив себе стати видимим.

— Ти не зник, — почувся Лізин голос. — Тебе хто завгодно знайде.

— Чудово, — відказав Ніх. — Я й хочу, щоб вони мене знайшли.

— Про дурня інші знають більше, ніж дурень — інших.

Сходив місяць — велетенський і низький. Ніх міркував, чи не занадто буде ще й посвистіти, щоб привернути увагу.

— Я бачу його!

У бік Овенса кинувся чоловік, зашпортуючись і ковзаючись, а за ним — іще двоє.

Ніх усвідомлював, що навколо них купками зібралися мертві й спостерігають за всім, що відбувається, але змусив себе не звертати на них уваги та тільки зручніше вмостився на гидкій могилі. Хлопець почувався приманкою в пастці, і відчуття це було не з приємних.

Здоровий, як бугай, чолов'яга добіг до могили першим, за ним — сивокосий, який усе вирішував, і останнім — високий блондин.

Ніх не рухався.

Сивий сказав:

— Я так розумію, ти і є невловимий Доріан-молодший. Дивовижно. Наш Джек Мороз ноги відбігав, шукаючи тебе по всьому світі, а ось він ти, на тому ж місці, де він лишив тебе тринадцять років тому.

— Він убив мою родину.

— О так, це він.

— Чому?

— Хіба це важливо? Ти все одно нікому вже не розкажеш.

— Тоді з вас корона не впаде розказати мені, еге ж?

Сивокосий розсміявся якимось гаркітливим сміхом.

— Який ти кумедний. Мене от що цікавить. Як ти примудрився прожити на кладовищі тринадцять років, і ніхто не помітив?

— Я розкажу, якщо ви дасте відповідь на моє питання.

Кремезний втрутився:

— Не смій так розмовляти з паном Денді, малий нахабо! Я тебе розчавлю, я…

Сивий ступив ще один крок до могили.

— Тихенько, Джеку Моряк. Домовились. Відповідь за відповідь. Ми, мої друзі і я, — члени одного таємного братерства, відомі як Джеки На-всі-руки-майстри, нас називають Валетами та іншими іменами. Це братерство дуже й дуже давнє. Ми знаємо… ми пам'ятаємо те, про що більшість людей забули. Давнє знання.

Ніх мовив:

— Чари. Ви володієте чарами.

Чоловік кивнув:

— Можна й так сказати. Але це дуже своєрідний різновид чарів. Це чари, які з'являються під час смерті. Щось покидає цей світ, щось інше в нього приходить.

— Ви убили мою сім'ю заради… заради чого? Заради чарів? Це ж маячня.

— Ні. Щоб захиститися. Дуже давно, ще коли будували піраміди, один з наших єгипетських братів напророчив, що колись народиться дитя, яке перетне кордони між світом живих і мертвих. І якщо це дитя досягне дорослого віку, то нашому братерству й усій нашій справі настане кінець. Ми складали гороскопи ще до того, як Лондон розрісся хоча б до села, ми пильнували твою родину ще до того, як Нью-Амстердам став Нью-Йорком. І ми відправили найкращого, найрозумнішого, найнебезпечнішого — як ми думали — з Джеків розібратися з тобою. Зробити це, як годиться, щоб позбутися поганого пророцтва й обернути його на свою користь, і щоб усе в нас було в ажурі ще п'ять тисяч років. Але він не впорався.

Ніх дивився на трійцю чоловіків.

— І де ж він? Чому він не з вами?

Блондин відповів:

— Ми самі про тебе подбаємо. У нашого Джека Мороза гарний ніс, і він винюхує твою маленьку подружку. Ми не можемо залишати свідків. Тільки не в таких справах.

Хлопець нахилився вперед і зарився руками в бур'яни, якими поросла неохайна могила.