Книга кладовища - Страница 57

— Ну то спробуйте впіймати.

Блондин вишкірився, здоровань кинувся вперед, навіть пан Денді зробив кілька кроків.

Ніх запустив пальці в бур'ян якомога глибше, оголив зуби й вимовив три слова мовою, яка була стародавньою ще в ті часи, коли народився Чоловік кольору індиго:

— Ска! Те! Хаваґа!

І відчинив браму гулів.

Могила відкинулася, ніби люк. У її глибині Ніх бачив зорі — темряву, наповнену мерехтливими вогниками.

Здоровань, пан Моряк, який тієї миті опинився на краю провалля, не зміг зупинитись і з подивом на обличчі шубовснув у його чорноту.

Пан Стрибун скочив у бік Овенса з витягнутими руками, перестрибуючи через діру. Ніх спостерігав, як чоловік завис у найвищій точці свого стрибка, на мить застиг, а потім його засмоктало в безодню брами гулів.

Пан Денді стояв на краю могили, на кам'яному надгробку, й дивився на темряву провалля. Потім він глянув на хлопця й розтягнув свої тонкі губи в посмішці.

— Не знаю, що це ти таке зробив, але це не спрацювало.

Рукою в рукавичці він витягнув з кишені пістолет і націлився на Овенса.

— Варто було самому це зробити тринадцять років тому. Нікому не можна довіряти. Всі важливі справи треба робити власноруч.

З брами гулів вихопився порив пустельного вітру, гарячого і сухого, зі жменею піску. Ніх сказав:

— Там унизу — пустеля. Якщо шукати воду, якусь можна знайти. Якщо добряче пошукати, знайдеться і їжа, от лише нічних кощавців дратувати не треба. Гульхайм краще оминати, гулі можуть стерти вашу пам'ять і перетворити на одного з них, або зачекати, поки ви добряче розкладетеся, і зжеруть. Так чи так, без них краще.

Дуло пістолета не ворухнулось. Пан Денді поцікавився:

— Навіщо ти мені все це розповідаєш?

Ніх вказав кудись убік:

— Через них.

І в цю мить пан Денді відвів погляд від хлопця, на якусь мить, але цього було досить, щоб Ніх зникнув. Коли чоловік знову подивився на понівечену статую, Овенса поруч уже не було. З глибин брами долинув крик, схожий на самотні волання нічного птаха.

Пан Денді озирнувся, на його лобі зібралися глибокі зморшки, а кожен рух просто кричав про невпевненість і лють. Він прогарчав:

— Де ти? Чорт тебе забирай! Де ти подівся?

Йому здалося, що він почув голос:

— Брами гулів, якщо відчиняються, мають зачинитися знов. Їх не можна лишати відчиненими, вони самі жадають зачинитися.

Віко могили здригнулось і затряслося. Багато років тому пан Денді пережив землетрус у Бангладеші. І це було схоже — земля задвигтіла, і пан Денді упав, упав би в темряву, але схопився за похилений надгробок, обхопив його обома руками й повис на ньому. Він і гадки не мав, що там унизу, і не мав жодного бажання дізнаватися.

Земля знову здригнулася, і чоловік відчув, як надгробок почав сповзати під його вагою.

Він підвів очі й побачив хлопчика, який з цікавістю дивився на нього згори.

— Я збираюся відпустити браму, — сказав він. — Якщо ви й далі будете триматися за камінь, брама може зачинитись і розчавити вас, або поглинути й перетворити на частину себе. Не знаю точно, що станеться. Але я даю вам вибір, і він кращий, ніж ви запропонували моїй сім'ї.

Щось натужно зарипіло. Пан Денді зазирнув у сірі очі хлопця й вилаявся. А потім мовив:

— Тобі нізащо не втекти від нас. Ми — Джеки, Майстри-на-всі-руки. Ми всюди. Це ще не кінець.

— Для вас — кінець, — відповів Ніх. — Кінець вашого братерства й ваших ідей. Усе так, як прорік ваш єгипетський брат. Ви не вбили мене, хоч і були всюди. І тепер усьому кінець.

І хлопець усміхнувся:

— Це ж оцим і зайнятий Сайлас, правда? Ось куди він поїхав.

Вираз обличчя пана Денді й був відповіддю на підозри Овенса. Але він так і не дізнався, що міг би сказати на це чоловік, бо той відпустив надгробок і шубовснув у відкрите провалля брами гулів.

Ніх промовив:

— Be карадос.

І брама знову стала звичайною непримітною могилою.

Хтось смикав Овенса за рукав. На нього знизу дивився Фортінбрас Бартлбі:

— Ніх! Чоловік, що ходив біля каплиці! Він піднімається пагорбом.

Чоловік на ім'я Джек ішов, куди вів його ніс. Він відокремився від решти групи, не в останню чергу тому, що сморід одеколону Джека Денді забивав усі інші, тонші аромати.

Він не міг знайти хлопця по запаху, тільки не тут, бо той сам пахнув кладовищем. Але дівчинка, дівчинка пахла домом і мамою, краплинкою парфумів, які вона вранці нанесла на шию перед тим, як піти до школи. А ще вона пахла жертвою, спітнілою від страху, пахла, як здобич. І хоч би де вона була, рано чи пізно поруч із нею з'явиться хлопець.

Джек міцно стиснув руків'я ножа й пішов угору пагорбом. Він майже дістався вершини, коли відчув (і зрозумів — це передчуття правдиве), що Джек Денді й решта загинули. «Ну й добре, — подумав він, — вільне місце на вищих лавах зайвим не буде». Просування самого Джека в рядах Братерства уповільнилось і взагалі зупинилося після провалу з сім'єю Доріанів. Він втратив кредит довіри.

А тепер, зовсім скоро, все зміниться.

На вершині пагорба чоловік на ім'я Джек загубив запах дівчинки. Але знав, що вона десь неподалік. Він неспішно повернувся на кілька кроків назад і знову винюхав її парфуми біля невеличкого мавзолею з зачиненою металевою брамою. Він потягнув її, і та розчахнулася.

Усередині запах був ще сильніший. Він чув, що вона боїться. Одну за одною Джек стягнув труни з полиць, скидаючи їх гучно, щоб вони гриміли по підлозі, старе дерево кололося на друзки, а вміст гробів розлітався по підлозі. Але ні, в жодній труні дівчинки не було.